Академічна мобільність кафедри: живі контакти в усьому світі, міждисциплінарність та обмін досвідом
Старший викладач кафедри прийняла участь у міжнародному академічному проекті в Німеччині.
Літо для наших викладачів – зокрема й час для активної наукової творчості. Перед студентами та науковцями ОНПУ – одного з найстаріших вишів України – відкрито безліч можливостей провести літню пору за розбудовою академічних контактів та обміну досвідом зі своїми іноземними колегами. Наприклад, щороку фонди Німеччини пропонують свою фінансову підтримку тим, хто хотів би не лише вдосконалити свої знання німецької мови, але й зануритися в діяльність німецьких університетів та розширити коло знайомств в науковій сфері. Так, старший викладач нашої кафедри, кандидат культурології Юлія Коваленко отримала стипендію від Баварського академічного центру Центральної, Східної та Південно-Східної Європи BAYHOST та прийняла участь у програмі «40 Міжнародного літнього університету» в одному з найстаріших німецьких ВНЗ – університеті ім. Отто-Фрідріха в Бамберзі. Ми попросили Юлію Сергіївну розповісти про свій досвід та враження, і тепер наводимо пряму мову.
«Якщо спробувати описати цей досвід в одному реченні, то вийде приблизно так: більше ста студентів та науковців буквально з усього світу, десятки семінарів з різних тем, групові проекти та подорожі. Від політології, історії та літературознавства до журналістики та театральної майстерності – впродовж місяця ми вчилися та вчили, переймали досвід та ділилися своїм. Студенти мали змогу відчути себе науковцями, почути поради щодо проведення власного дослідження, а науковці – стати студентами та дізнатися про різні методики викладання.
Але дві найголовніші речі – це, звісно, велика кількість нових «живих» контактів, які неможливо порівняти з жодною віртуальною перепискою, та міждисциплінарність. Філологи, філософи, культурологи, медики, інженери, програмісти – представники різних галузей знань, ми в рамках програми працювали над спільними невеличкими завданнями та проектами. Зрештою, не так важливими були тематики цих групових робіт, скільки набуття самого досвіду спів-творчості студентів, молодих і досвідчених науковців з найрізноманітніших сфер.
І, звісно, все – німецькою, хоча вже за кілька днів від початку роботи необхідність спілкуватися іноземною мовою як певна додаткова «умова» співпраці розчинилася і перетворилася на щось саме собою зрозуміле. «Не зациклюйтесь на помилках, – порадив в перший же день керівник відділу з міжнародних академічних зв’язків доктор Андреас Вайе, – Якщо ви будете соромитися щось сказати, бо не знаєте, який артикль треба застосувати або забули якесь слово, то можете втратити щось набагато більше, аніж ви би просто висловилися не надто коректно. Носії мов теж говорять не ідеально. Але всі ми люди, і всі зрозуміємо, про що йдеться, навіть якщо ви переплутали порядок слів у реченні». Власне, підтвердження цьому знаходяться одразу, як тільки зануритися у знайомство з місцевим діалектом.
Дійсно, відсутність мовного бар’єру – це, напевно, одна з головних переваг, з якою зустрічається іноземець в Німеччині. Наприклад, Бамберг – це невеличке містечко, яке живе «сезонним» життям. Адже доволі значна частина населення – це студенти університету, які влітку роз’їжджаються і повертаються вже восени. Але й липневими чи серпневими днями на вулицях міста можна почути одночасно декілька мов – в тому числі й українську, до речі, – і в будь-якій аптеці чи крамничці з вами абсолютно вільно можуть заговорити чудовою англійською, якщо ви не володієте німецькою. Звісно, справедливо буде зазначити, що і в українських містах, в Одесі зокрема, поступово поліпшується ситуація з рівнем володіння іноземними мовами, але варто визнати, що поки що Німеччина може слугувати для нас гарним прикладом.
Ще одна німецька риса, якій нам, на мій погляд, було б корисно повчитися, – це здатність критично ставитися до власної історії. Навіть найболючіші теми не замовчуються і не заховуються за написанням «приємного» минулого. Від аспірантки університету ім. Отто-Фрідріха Мехтхільд Фішер я дізналася цікаву історію. На старій ратуші в Бамберзі встановлено пам’ятну дошку графу фон Штауффенбергу. Продовжувач одного з найстаріших аристократичних сімей південної Німеччини, в 20-х роках ХХ-го століття Штауффенберг починав свою військову кар’єру в Бамберзі, де згодом й одружився. В 1944 році граф очолив один з найгучніших заколотів в новітній історії – «Операцію «Валькірія»», метою якої було вбивство Гітлера та укладання миру із західними державами. Але, як відомо, замах провалився – через ледь не містичні обставини верхівка нацистів на чолі з фюрером вижили, а заколотників стратили. У 2004 році графу фон Штауффенбергу в Німеччині надали офіційний статус героя Опору. «Бачиш, поруч з пам’ятною дошкою на стіні є оці плями чорної фарби? – запитала Мехтхільд, – Як думаєш, звідки вони з’явилися?». Я припустила, що це сліди від попередніх знаків вшанування пам’яті. «Таке схиблене на чистоті місто як Бамберг не дозволило би цим плямам залишатися на такий довгий час, – відповіла Мехтхільд, – Це свіжа фарба, її вже встигли видалити з самої дошки, але ще лишилося трохи на стіні. Пам’ятку фон Штауффенбергу регулярно зафарбовують активісти, які наголошують, що він не може бути героєм сучасної Німеччини. Адже, по-перше, за планом «Валькірії» війна після смерті Гітлера все-таки вірогідніше за все продовжилася би – тільки виключно проти радянського союзу; а, по-друге, сам Штауффенберг починав свою кар’єру пліч-о-пліч з нацистами, був консерватором і аж ніяк не відповідає ліберал-демократичним цінностям – за думкою активістів, «Операція «Валькірія»» була не більше ніж боротьбою за владу. І я би не стала стверджувати, що в рядах цих активістів виключно прибічники лівої ідеології, – таке критичне ставлення до Штауффенберга притаманне різним сторонам».
У такої здатності не маскувати гострі проблеми за штучними компромісами є, як на мене, важливе підґрунтя – це відчуття власної відповідальності за все, що відбувається довкола. В кількох годинах від Бамбергу знаходиться ще одне чарівне місто Регенсбург, в якому просто на вулицях помітна громадська небайдужість – над входом в кінотеатр можна побачити великий банер із закликом вийти на мітинг, а стіни будівель рясно розписані політичними графіті та заклеєні численними оголошеннями про студентські ініціативи. «Словосполучення «я поза політикою» або «я не розуміюся на політиці» в Німеччині навряд можна почути, – розповіла мені доцент бамберзького університету Петра Аврам, – Це звучатиме так, ніби людина скидає з себе відповідальність, а це не викликає поваги. Візьмемо для прикладу найгостріше на сьогодні питання для Німеччини – біженці. Люди скоріше вщент розсваряться, якщо у них протилежні погляди, але ніхто не скаже «мене це не стосується, це все політика, от хай депутати думають». Від твоєї особистої думки теж залежить майбутнє країни – від того, чи ти розумієш власну відповідальність, чи зможеш навчити відповідальності своїх дітей, чи вимагатимеш відповідальності від політиків і так далі, і так далі. Але, звісно, є дві важливі умови: по-перше, треба уважно ставитися до інформації і аналізувати її, по-друге, вміти вести діалог навіть з тим, хто має кардинально протилежний погляд».
Звісно, уявлення про те, що Німеччина це країна педантів, де ніхто не смітить, не переходить дорогу на червоне світло, не запізнюється і не робить помилок, – це всього лише стереотип, який не має фактично нічого спільного з реальною Німеччиною. В цій країні, як і будь-де в світі, безліч власних проблем. Але такі програми академічної мобільності і є тими майданчиками, де майбутні та нинішні науковці мають змогу спільно попрацювати над вирішенням наявних задач. І як би банально це не звучало, але участь у таких проектах дає можливість не лише перейняти чужі напрацювання, але й поділитися власними – адже українські науковці, політехніки зокрема, дійсно володіють вагомим досвідом та потенціалом»
