• Admin

Кінокритика по-українськи: де дивитися кіно, де публікуватися, та навіщо все це?

Оновлено: 4 лип 2018 р.

Видання «Лівий Берег» розпитало п’ять кінокритиків України щодо нагальних проблем в сфері їх діяльності. Серед опитуваних авторів – асистент кафедри культурології та мистецтвознавства Юлія Коваленко.


асистент кафедри культурології та мистецтвознавства ОНПУ

Юлія Сергіївна Коваленко

В жовтні 2017 року пройшов перший кінофестиваль «Київський тиждень критики», програма якого була сформована українськими кінокритиками. Ця ініціатива виросла з публічних обговорень щодо ролі критики в сучасних національних кінопроцесах. В продовження цих дискусій журналістка Олена Коркодим задала п’ятьом кінокритикам України шість запитань щодо особливостей та ключових проблем їх діяльності. Разом з Дар’єю Бадьйор, Олександром Гусєвим, Сергієм Васильєвим та Станіславом Бітюцьким відповіді на запитання шукала асистент кафедри культурології та мистецтвознавства, випусковий редактор журналу про авторське кіно Cineticle.com Юлія Коваленко.


Повну версію матеріалу можна почитати за посиланням.


Олена Коркодим: Чому більшість українських кінокритиків публікуються в блогах?


Юлія Коваленко: Я думаю, що тут треба зробити уточнення. Значна частина українських критиків публікується не в приватних блогах, а в ряді медіа-ресурсів, що мають власну редакційну політику. А вже інше питання – що більшість цих видань пропонує кінокритикам існування в межах рубрик під абстрактними назвами «культура», «стиль», «життя» або «різне», так, ніби, слово «мистецтво» або «кіно» налякає читача своєю вузькою визначеністю. До кіно в нашій культурі не ставляться наразі як до певної важливої сфери діяльності, що визначається не лише бюджетами та червоними доріжками, але й може виконувати роль соціальної, політичної, культурної критики та рефлексії. Зайдіть в книгарні – чи часто ви знайдете відділ літератури про кіно? Це комплексна проблема. Мала кількість спеціалізованих кінокритичних видань свідчить не про лінивих кінокритиків, не про короткозорих видавців, не про байдужих глядачів та читачів – мова має йтися про загальний стан культури, про значні прогалини в освіті, політиці та індустріях.


ОК: Як ви обираєте фільми для перегляду?


ЮК: По-перше, керуючись кінокритичними рецензіями, статтями, книгами про кіно. По можливості я намагаюся дистанціюватися від оціночних суджень, якщо такі є в тексті і якщо вони не аргументовані. І друге джерело – це рекомендації моїх колег з Cineticle, друзів кінокритиків та режисерів, з якими у мене близькі смаки та інтереси.


Переважна більшість цих фільмів не доходять до українських екранів в жодному з можливих форматів показу. Тому часто фільми, які я хочу подивитися, я шукаю самостійно. Якщо є можливість зв’язатися з режисером, я прошу його показати переглядову копію. Якщо такої можливості немає, я шукаю фільм на інтернет-ресурсах. Велика вірогідність того, що копії фільмів в інтернеті з’являються завдяки піратам, що, звісно, шкодить індустрії. Проте я хотіла би згадати як британський дослідник кіно, доктор філософії з кіно та постколоніальних культурологічних студій Джамаль Бахмад пише про піратство як єдиний інструмент розвитку не тільки самого лише марокканського кіно, але й взагалі марокканської сучасної культури, яка, не маючи розвинутої культурної політики та власного досвіду, задихнулася б без цього єдиного хоч і нелегального мостику до світового кіно. В країнах, де кожен може легально подивитися в зручних сінематеках нове рідкісне кіно чи малодосліджену класику тобто взагалі щось, окрім прокатних стрічок, піратство просто стає малозатребуваним.


ОК: За що ви готові спопелити фільм і його автора? Які критерії оцінки для вас основні?


ЮК: «Спопелити» – напевно нікого і ні за що. Зрештою, кожна діяльність має право на своє існування – це те, що, нажаль, збагнулося лише з часом та якимось досвідом. Найгірше, що можна зробити для фільму, який не сподобався, це промовчати про нього. Але, звісно, не можна толерувати, наприклад, режисерські нечесні маніпуляції – спекулювання темами, тиск на героїв свого фільму, якщо це документалістика, жорсткі (жорстокі) способи вичавлювання емоцій з глядача etc.


Найчастіше ми всі забуваємо, що далеко не завжди фільм дорівнює режисерові і є виключно його творінням. Ми охоче не зважатимемо на особисті грішки режисера та захоплюватимемось ним самим через вдалі фільми, які він зрежисерував. Так само ми із завзяттям накидаємось на режисера через невдалу стрічку. «Але це всього лише фільм», - каже філіппінський режисер Кідлат Тахімік. Розуміння цього інколи може бракувати і мені особисто, і моїм колегам. Це всього лише відкрите запрошення, простір для обговорень та дискусій, а не злочин проти людства, хоч би яким жахливим не був фільм.


Завдання кінокритики, на мій погляд, схоже на завдання культуролога – віднаходити та артикулювати показові, актуальні та проблемні крапки на культурному чи кінематографічному полотні. Тому, як на мене, важливіше говорити про фільми у зв’язку з тим, чи породжують вони якісь нові чи цікаві сенси стосовно нашого часу, історії, людських відносин, життя, коротше – хліба, солі та води.


ОК: Кого з українських кінокритиків ви би хотіли бачити кураторами кінофестивалів?


ЮК: Оскільки до більшості українських критиків я ставлюся ще й як до друзів і цими відносинами пишаюся та дорожу, то я не стану нікого виокремлювати. Мені приємно усвідомлювати, що у нас з’явилася така подія, як Київський тиждень кінокритики і я вірю в те, що мої талановиті, ерудовані колеги-кінокритики докладуть усі свої зусилля до того, щоб такий фестиваль став потужним, регулярним кіно-івентом.


ОК: У якому виданні ви б ні за що не погодилися публікуватися і чому?


ЮК: В такому, де політичні погляди редакції вступатимуть в конфлікт з моїми. Я переконана, що в сьогоднішніх умовах прагнення дистанціюватися від політичного в культурному, зокрема мистецькому дискурсі є насправді прагненням скинути з себе відповідальність за слова та дії.


ОК: На що впливає українська кінокритика і на що має впливати?


ЮК: Кінокритика не має ні на що впливати. Вона ні в якому разі не має перебирати на себе функції піар-служб – ідучи на необхідні для цієї діяльності компроміси, кінокритика дискредитуватиме, знищуватиме себе. Кінокритика не має обслуговувати прокат – обов’язок реагувати на кожен фільм, що виходить на великий екран, звужуватиме світ кіно, уніфікуватиме його, залишаючи за кінотеатральними дужками океан неймовірно різноманітного кіно. Кінокритика не має бути впливовою – інакше вона небезпечно наближується до авторитарних практик.


Єдине, що кінокритика має, чи принаймні до чого мусить прагнути – разом з кіно намагатися відповідати на питання, що з нами відбувалося та відбувається, хто ми та яке наше місце в цьому світі. Кінокритика може сприяти формуванню світогляду – хоча й це містить у собі ризик затвердження, нав’язування істин.


Українська критика прагне до цього – свідченням тому може слугувати небайдужість моїх колег до несправедливих звинувачень з боку держслужб у недостатній інформаційній підтримці усіх українських фільмів, знятих за бюджетні кошти (доля фільмів, знятих за небюджетні гроші, не викликала при тому в державних мужів ніяких питань); або тривала самовіддана робота багатьох з кінокритиків – зокрема авторів Cineticle – з пошуків рідкісних чарівних фільмів і написання неймовірно змістовних дослідницьких текстів про них.


Будь-який розвиток потребує часу та діалогу. Якщо прийняти ці дві умови, то значна частина проблемних питань з долі українських кіно та кінокритики знайде своє розв’язання.


#кіно #критика #культурологія #кино #культурология #кінокритика #кинокритика #викладачі #преподаватели

19 перегляд

«КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ, МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА ТА ФІЛОСОФІЇ КУЛЬТУРИ ОНПУ - персональний сайт» © 2020

Семінарська 1/3, Одеса, Odesa 65044, UKR

cultonpu@gmail.com    

  • Facebook - черный круг
  • Instagram - черный круг